Реферат на тему: "Виникнення мовознавства як спеціальної науки"

Реферат  з мовознавства.

Обсяг повної роботи: 22 сторінок + 1 титульна (Times New Roman 14, інтервал 1,5. Поля: 3 - 2 - 1,5 - 2)

Формат: MS Word 2003 (*.doc)

№ роботи: 11242

Вступ    2
Виникнення мовознавства як самостійної науки    3
Відкриття санскриту    4
Виникнення порівняльного історичного мовознавства    5
Мовознавство на Україні в XIV-XVIIст.    9
Висновок    21
Використана література    22

[Ця робота представлена для ознайомлення. Повну версію роботи Ви можете придбати на цій сторінці - myref.at.ua ]
Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розвитку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умовою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.
Мовознавство — одна з найдавніших і най розгалуженіших наук.
[...]

[...]
Німці перші почали акцентувати на тому, що ідея порівняння мов повинна підкріплюватись науковими обгрунтуваннями, і зробили це в ногу з часом, змоделювавши таку науку, яка була на той час актуальною.
Основи мовознавчої науки були закладені у роботі німецького вченого Франца Боппа (1791-1867) „Про систему санскритської дієвідміни у порівнянні з системами дієвідмінювання грецької, латинської,перської та германських мов”. З його іменем пов’язано відкриття першого методу дослідження мови, що відомий як порівняльно-історичний метод дослідження і який полягає у вивченні мови у процесі її історичного розвитку та порівняння з іншими мовами.

Виокремленню мовознавства як самостійної дисципліни та формуванню основних принципів порівняльно-історичного методу дослідження мови прислужилася й діяльність датського філолога Расмуса Крістіана Раска (1787-1832).
[...]

[...]
Тільки на початку 19 століття з`явився жвавий інтерес до санскриту. Було виявлено декілька різновидів санскриту. Разом із старою індійською класичною мовою, об'єктом  уваги стає і більш стародавній ведичний санскрит. Були відкриті пракрити, мови більш низьких станів. Була відкрита мова пáлі на Цейлоні.
[...]

[...]
В 1833 році почала видаватися 1-а порівняльна граматика індоєвропейських мов. В 1852 році видання було закінчено. Порівняльна граматика санскриту, зенге (авестийська, мова Авести), вірменської, грецької, латинської, литовської, старослав`янскої і германських мов. Відсутні тільки кельтські та албанські мови. Помилка Боппа в тім, що він рахував вірменську мову -  індоєвропейською, але вірменська  - це цілком самостійна мова, як і албанська  Порівняльна граматика мала таку структуру. Спочатку Бопп описує корені, потім відмінкову систему, потім системи форм іменних частин мови, потім системи форм дієслів, в кінці - словотворення на матеріалі всіх мов.
Хоча в переліку названо 9 мов, насправді представлений матеріал більш ніж на 40 мовах (але інші для переконливості). Це була перша віха в розробці порівняльного мовознавства індоєвропейських мов. Загальна орієнтація Боппа визначається  тією  же, позицією,  що і  в  першому  досвіді.
[...]

[...]
У новітніх історико-лінгвістичних дослідженнях спостерігається тенденція до поділу лінгвістики всіх епох (етапів), ареалів і напрямків (шкіл) на мовознавство теоретичне й конкретно-предметне («матеріалове») (Heinz, 5). Нам видається доцільним поділ конкретно-предметного мовознавства на теоретично-практичне й практичне (прикладне). Поділ лінгвістики на теоретичну, конкретно-предметну та на теоретично-практичну й практичну дає можливість не лише простежити загальний напрямок розвитку теорії науки впродовж усього періоду її існування, а й виявити прогрес у дослідженні й опису конкретних мов та мовних сімей, показати роль мовознавства в розвитку культури, освіти окремого народу й людства в цілому.
У давній східнослов’янській лінгвістичній традиції теоретичне мовознавство представлене насамперед трактатами з загальних граматичних й лінгвістичних питань. Принагідно теоретичних питань мовознавства торкалися автори деяких філософських і літературознавчих праць.
Найрозвиненішим було теоретично-практичне мовознавство, яке репрезентують граматики, призначені для вивчення конкретних мов — [...]

[...]
Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості.
[...]

1.    Білецький А. О. Про мову і мовознавство. — К., 1996. — С 11—18, 125—130,171—172.
2.    Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 7—49, 279—292.
[...]
8.    Березін К.С., Головін А.К. "Общее языкознание”. – М., 2000р.